HomeContactSitemap

Я – нахаба

Розмова з Ніно Катамадзе, грузинською співачкою

Більшість справжніх львівських меломанів уже з нетерпінням очікують неділі, коли на сцені театру опери та балету відбудеться довгоочікуваний концерт знакової грузинської джаз-діви Ніно Катамадзе. Цю виконавицю  однаково захоплено слухають у Великобританії та Росії. Вона не раз виступала й у Києві, а тепер, на трасі свого гастрольного туру, встигла поконцертувати в кількох містах України.

– Ваша музика популярна на батьківщині?

– Ми даємо багато концертів у Грузії. Але загалом питання популярності ніколи не цікавило. Важливо, щоб моя музика була потрібною людям.

– У тому, що ви співаєте, дуже багато спонтанного, безпосереднього. Класична музична освіта ставала на заваді?

– Ні, ніколи. Класика – це зовсім інший світ, це дуже глибока музика. Зрозумівши та відчувши її, вже ніколи не вийдеш із неї. А у вільній музиці, тобто в джазі чи в авангарді, щоб максимально виразити себе, постійно виходиш за якісь межі.

Джаз – це дорога щосекундної творчості. Шукаєш і завжди знаходиш щось нове. Й коли я сама пішла цією дорогою, то почала знаходити відповіді на запитання, з яких, властиво, й складається життя. У джазовій музиці загалом дозволено абсолютно все. Але потрібно знати, чого ти хочеш. І що менше рамок, то складніше бути вільним.

– У вас особлива здатність до імпровізації й експериментів із власним голосом. Це вроджений талант чи результат тривалих вправ?

– Щоб імпровізувати, потрібна одна властивість… Я – нахаба (сміється). Це, мабуть, передовсім той стан, у якому перебуваю на сцені, коли спілкуюся зі своїми музикантами. Імпровізація ж безпосередньо залежить і від публіки. Породжує імпровізацію взаємодія музики, створеної нами та відкриті душі слухачів.

– Як ваші рідні реагують на те, що робите з етнічною грузинською музикою, поєднуючи її, наприклад, з електронікою чи джазом?

– Гадаю, мої батьки слухають це просто із задоволенням і навіть не надто зважають на якісь недоліки. Вся моя рідня – люди творчі, я на те, що вони роблять, також дивлюся під особливим кутом зору і сприймаю це з любов’ю.

– Що означає для вас ваша країна?

– У мене не раз виникала можливість стати громадянкою тієї чи іншої держави. Але назавжди залишуся громадянкою Грузії, що б там не відбувалося. Тому що тієї любові, якою сповнюється твоя душа в Грузії, немає більше ніде. І навіть не тому, що це моя рідна країна. Коли б довелося ще раз вибирати, де народитися, знову вибрала б Грузію.

– Ви приблизно уявляєте “свого” слухача?

– Наші концерти відвідує дуже різна публіка. В залі можна побачити представників майже всіх поколінь. Адже співаю про добро, про те, що дива насправді існують і що важливо розуміти, для чого ти насправді прийшов у це життя. Місією кожної людини є ділити своє серце з людьми. Тому передовсім співаю для людей, котрі відкривають мені своє серце.

– А намагалися проаналізувати, в чому полягає феномен популярності вашої музики?

– Це музика. Мені складно розповідати про її особливості. Музику неможливо переказати. Адже мелодії складає саме життя, світовідчуття, потім вони синтезуються в музику, а я вже виспівую ці почуття на сцені. Напевно, головна особливість нашої музики полягає в тому, що ми намагаємося через неї передати наші настрої, події, переживання.

– А ваша щирість не стає вам інколи на заваді – на сцені й у житті?

– А як вона може стати на заваді? Життя – воно й є музикою. Музиці  присвячую майже весь свій час. Батько навіть інколи каже, що цього треба остерігатися.

Якщо музика – це моє життя, то музичні інструменти – дихання. Це якась така майже хвороблива пристрасть, я їх скуповую безоглядно. А от дарую вкрай рідко, хіба коли бачу людину й розумію, що її життя втілене в тому чи іншому інструменті. Я ж не маю права в такому разі не віддати його! Але з моїм мандрівним способом життя таку пристрасть можна назвати просто згубною. Я часто переїжджаю з місця на місце й уже шість років тягаю за собою всю колекцію. З іншого боку, не меншою є й пристрасть до зміни місць. Деколи мене запитують “Де ви живете?” А я не знаю, що відповісти. Живу там, де співаю! В моєму житті щось змінюється щодня, і мене це дуже тішить. Кожен день можна проживати по-іншому. А коли спілкуєшся з музикою, то живеш у гармонії зі собою!

– У вашій музиці немов відображений стан постійної закоханості…

– Музика це і є стан закоханості! Адже всім подобається передовсім наша щирість – ми її зберігаємо й оберігаємо, щоб  донести кожній живій душі. І є ще музика, в яку закохуєшся. Але якщо закохуюся в якусь музичну фразу, буде просто незручно її повторювати. Тому до такої музики я ставлюся з особливою повагою – настільки особливою, що завжди триматиму цю фразу в голові, щоб не повторити її. Різноманітні впливи – це дуже гарно, але лише якщо вони допомагають знайти самого себе.

– Як із часом і через жорстокі реалії життя не втратити здатність перебувати в такому стані?

– Його потрібно оберігати. Щоб пояснити як, розповім вам одну історію, котру дуже люблю. Якось батько подарував мені бумеранг. Він виготовив його з дерева, що росте на висоті трьох тисяч метрів. “Поклади його в тому місці, де будеш спати, щоб, коли прокидатимешся, дивитися на нього”, – сказав батько й додав: “Наскільки ти відкриєшся світу й людям, стільки й тобі повернеться в житті”.

– Яку мить хотіли б зупинити?

– Мить, коли відчуваєш, що закохана. І ще – дитинство. Коли мені виповнилося 25, батько сказав: “От і усе, Ніночко, більше в тебе немає скидки на вік!” Мені дуже бракує в житті тієї щирості й безпосередності, які дозволені лише дітям.

Підготувала Лідія Мельник

 

довідка

Ніно Катамадзе народилася 1972 року в аджарському місті Кобулеті  (Грузія). Закінчила Батумський музичний інститут, вокальний відділ. У 1994-1998 роках заснувала й очолювала неурядову організацію, щоб підтримати соціально незахищених артистів та інвалідів. 1999-го розпочала кар’єру на “великій” і клубних сценах разом із групою Insight.