Минулої суботи фронтмен групи “ВВ” Олег Скрипка представив сольну програму “Вечір в Опері”.Вийшовши на сцену Львівської Опери, співак сказав, що дуже хвилюється, бо вперше в житті виступає на оперній сцені, вперше у Львівській Опері. І навряд чи це була така собі “протокольна” фраза. Скрипка виступав один, лише в другій частині концерту до нього приєдналися жіночий фольклорний ансамбль “Божичі” та заслужений вокально-хореографічний ансамбль “Галичина”.

А спочатку треба було тримати зал виключно на своїй особі, чемно сидячи з баяном у центрі аскетично вбраної сцени. Тобто без рокової енергетики “ВВ”, без вереску фанів під сценою (хоча зал таки стогнав і верещав чи не з перших акордів), без фірмових скрипківських па й інших виявів його широкої душі. Фактично Скрипка мав довести, чого вартий поза роковим амплуа.

І вийшло те саме “ВВ”. Існують-бо два Скрипки. Скрипка-1 – зірка, рокер, який вдало заводить публіку, використовуючи український і радянський фольклор, образ “а-ля Махно” та степовий драйв. Скрипка-2 – зірка, в хорошому сенсі сноб, який співав у французькому кабаре, любить джаз, етніку та театр, говорить, що думає. Сольна програма в Опері – це, безперечно, Скрипка-2, який довів, що саме він, ні на що не схожа лірика між піснями і в піснях, ні на що не схожа, французько-полтавська вимова вирізняють “ВВ” з-поміж усіх інших.

Колись Олег Скрипка казав, що його сольний проект розпочався ще у Франції, власне в “кабаретовий” період. Після концерту у Львівській Опері сумнівів у тому, звідки в тієї програми ростуть ноги, практично немає. Скрипка використав те, чому навчився на театральних фестивалях і на сцені кабаре. Зокрема, тримати на собі центр упродовж усього концерту, лише двічі схопившись зі стільця та випустивши на волю Скрипку-1. Витримати баланс між “джазовим соло на баяні” та “Галю, приходь”, красивим жестом віддавши частину програми “Галичині” та “Божичам”, станцювати аркан, бути галантним, чарівним і незвично стриманим. Майже підійшовши до межі, де закінчується мистецтво і починається “весіллє”, цю межу не перейти. По-дитячому щиро тішитися оплескам.

Він грамотно “звєздіт” – після першого “біс” він, ніби мимоволі, вийшов знову – і виявилося, що і ним, і “Галичиною” підготовлена ще година програми. Скрипка повільно перейшов від шансону (не того), “української румби” до “українських народних” та улюбленої “Весни”. Знайшлася гітара, під яку він виконав пісні з репертуару “Скрипки-1”, наприклад “Стривай, паровозе”. На якого Скрипку прийшли львів’яни до Опери, якого Скрипку не відпускали зі сцени, кому кричали, аплодували та тупотіли ногами? Яка різниця – він уміє бути таким, яким його хочуть бачити. І залишатися зіркою.

Оксана Форостина "Львівська газета" 1.03.04

Стаття про концерт в газеті "ПОСТУП"

http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=20838