HomeContactSitemap

Тихий Океан Ельзи

В неділю, 14 грудня у Львівській опері відбулась презентація акустичної програми "Океану Ельзи"    "Тихий океан". Чому саме у Львові? Бо "я їду додому, до рідного Львова -- які ж вони довгі ці ночі і дні". Саме так цього вечора співав лідер групи Святослав Вакарчук. Чому "Тихий океан"? Хлопці захотіли провести таку собі своєрідну аналогію, адже, як відомо, насправді Тихий океан є найбільш бурхливим і потужним у світі й лише випадково видався першим мореплавцям тихим і спокійним. Отже, назва його насправді є помилковою. Так і "Океан Ельзи" захотів стати "тихим" і заграти акустичну музику, хоча, як показав концерт, бурхливі хвилі все ж перемогли.

 

Для всіх композицій програми були зроблені акустичні аранжування. Для створення відповідного настрою до групи приєдналися студенти Київської музичної академії, які утворили струнний квартет (дві скрики, альт і віолончель), дві солістки на бек-вокалах та азербайджанський перкусіоніст Вадим Балаян, який колись грав з "Мертвим півнем" і з яким хлопці знаються ще зі Львова. Акустичне аранжування справа рук югославського музиканта Мілоша Желіча. Наприкінці січня -- початку лютого 2004 року "Океан Ельзи" відвідає з цією акустичною програмою інші великі міста України, і всі концерти в рамках цієї програми відбудуться в оперних театрах і невеличких концертних залах. Акустичне виконання вимагає таких залів, а ще ця програма відображає настрій групи після всеукраїнського туру на підтримку альбому "Суперсиметрія". Хлопці втомились від великих стадіонів, їм захотілося грати тихіше і дещо розширити свою аудиторію.

В тому, що аудиторія "Океану Ельзи" розширилась і є різноманітною, можна було переконатися в неділю в Опері. Від великих і сильних світу цього та їхніх юних донечок з величезними букетами, до "халявників", які намагалися якось прошмигнути. Один пан, який привів своїх дітей, на запитання знайомої "Ви також ідете?", відповів: "Ні, але ми всі сходили на Віктюка". Отож Святко Вакарчук опинився в одній шерензі з іншим нашим земляком Романом Віктюком, попасти на акції якого є круто для сильних світу цього, навіть заплативши 250 гривень за квиток. Хоча для лідера групи квитки на їхні концерти видалися задорогими, все ж він акцентував, що економічний бік -- не його справа, а організаторів і, можливо, цей ексклюзив і має коштувати дещо більше, ніж завжди (від 60 до 350 гривень), адже матеріали акустичних концертів не будуть видаватися на відео- та аудіоносіях. І зрештою, це концерт в Опері, що вже само за себе повинно говорити.

І ті, хто опинився цього вечора на концерті, думаю, не пожалкували. Навіть незважаючи на те, що концерт запізнювався на півгодини. А коли вийшов на сцену Вакарчук, зал просто шаленів! Я знала, що Святослав володіє потужною енергетикою на сцені, але в тому, що вона аж настільки запалює-заводить-тримає, я не мала ще нагоди переконатись. Він віддає себе практично до останку, і глядачі відповідають йому взаємністю. І справа тут не лише в молоденьких дівчатах-тінейджерах. Просто інші категорії глядачів не дозволяють собі аж так вибухово реагувати. Уже перші акорди пісень змушували зал зриватися оплесками, і це, починаючи від першої пісні. Приємною несподіванкою для глядачів стали пісні "Він чекає на неї", "Ото була весна", спроба виконати "Isn't it Сон" в стилі реґґі, а "Янанебібув" у стилі босанова, що звучало доволі цікаво, хоч і не так голосно. Значна перевага акустичної програми те, що була можливість дослухатися до музики. А партії струнного оркестру були справді знаменитими. Відчувалось, що хлопці прикипіли до "океаноельзівців", і це захоплення взаємне. Точними акцентами у програмі були вкраплення бек-вокалу. Словом, була якісна музика.

А потім, повертаючись вечірнім Львовом додому, публіка наспівувала пісні "Океану Ельзи", сміючись з того, що не вдається передати цю його особливу хриплинку в голосі і те його "р". Щось у ньому таки є. Я навіть ладна пробачити те, що в рядках "до крові, до болі", іменник "біль" вживається не в чоловічому роді...

Анастасія КАНАРСЬКА "Поступ", 17 грудня 2003р.